Сьогодні виповнюється 104 роки з дня народження легенди української медицини – хірурга Миколи Амосова.
Український контент пропонує згадати деякі з його думок, що актуальні і нині…
З виступу Миколи Амосова на лекції у Києві в 1945 році:
Я вважаю, що моє життя вдалося. Якщо б була інша можливість його прожити, я б все одно обрав цей шлях. Хоча спочатку хірургом я взагалі не збирався працювати. Однак саме ця справа зайняла 80% моєї енергії. Можливо, якщо б я її спрямував на свої початкові цілі – природничі науки та кібернетику, то досяг би більшого. Але хірургія мене так захопила емоційно, що і зараз не відпускає. Вона зробила мене і щасливим, та й не щасливим водночас. Бо вже так людина створена, що щастя її тим і вимірюється, якщо в нього безхмарне щастя, то він його ніколи не помічає. А якщо його життя побудоване на провалах та зльотах, то людина вже розуміє ціну радощів. І ось та сама хірургія для мене і була цією діаграмою, так я відчув, що можу бути корисним людям. Бо можна науку популяризувати, дисертації захищати, але відчуття, що ти потрібен людям – це лише медицина і педагогіка. Навіть політичний діяч не відчуває такого прямого контакту з людьми. Але водночас медицина у мені викликає і постійне відчуття провини перед тими, кого не врятував, а кого, можливо, і відправив на той світ через помилки, які, звісно, були…
Я давно вже збираюся все кинути, але щоразу цього не роблю. Пам’ятаю, як ще був малим асистентом і допомагав оперувати у Пітері. А там ці чарівливі білі ночі, і ось я дивлюся у вікно і думаю, яка ж краса, а ми тут, разом з ним помираємо. Як я тоді заздрив людям які просто гуляють за вікном. Хемінгуей казав: «Як я хочу працювати, я вже не можу, а так як можу — я не хочу». Коли так станеться, тоді і піду.
Взагалі зараз мене цікавить лише чи з розвитком технологій та виробництва, вистачить людині розуму не зіпсувати свою планету назавжди.
А щодо порад…Ось ви тут зібралися і вважаєте, що багато з вас будуть виконувати якісь поради? Якщо хоч 1% будуть, то я скажу, що коефіцієнт корисної дії моєї лекції був достатньо високий. Навіть більше за мій операційний день, бо все ж таки тут зібралося багацько людей. І хоч якщо 1% зробляться здоровими і це не погано.
Микола Амосов був сином акушерки. Батько покинув родину після повернення з Першої світової війни. Дитинство минуло за межею бідності.
Здобув дві освіти. Окрім медичного, навчався в Заочному індустріальному інституті. Цікаво, що темою дипломної роботи обрав проект великого аероплана з паровою турбіною. Обидва заклади закінчив з відзнакою.
Працював хірургом під час Другої Світової війни. Його госпіталь переміщався полями битв на конях. В таких умовах Амосов та команда госпіталю в числі ще п’яти осіб за період війни прийняли понад 40 тисяч поранених.
У 40 років отримав звання доктора наук і став завідувачем кафедри в Київському медичному інституті. У 70 років очолив Інститут серцево-судинної хірургії.
Став відомим навіть не завдяки своїм операціям і дивовижним винаходам – він створив штучний мі тральний клапан серця, а завдяки книгам про здоровий спосіб життя.
Помер у 89 років від інфаркту.
